Зростаюча роль Китаю на світовій геополітичній арені дає підстави вважати, що нова адміністрація Білого дому намагатиметься вирішити долю війни в Україні через призму відносин з КНР.
А що ж Пекін? Які вигоди отримує від війни в Європі найбільш потужний партнер Росії? Чи дійсно Сі Цзіньпін стримує Путіна від ядерного божевілля? Як виглядатиме тарифна війна між двома найбільшими економічними потугами світу? Ці та інші питання "Телеграф" обговорив з експертом Української асоціації китаєзнавців, доцентом кафедри міжнародних відносин НаУКМА Дмитром Єфремовим.
– Дмитре, 20 січня відбулася інаугурація Трампа. Багато експертів і оглядачів кажуть, що тепер доля російсько-української війни буде вирішуватися навіть не в переговорах Трампа з Путіним, а саме в комунікації між Вашингтоном і Пекіном. Чи погоджуєтеся ви з такими оцінками?
– На мою думку, зв'язок між подіями навколо війни, а також американо-китайськими відносинами дуже слабкий. Діалог між Трампом та главою КНР Сі Цзіньпіном буде вибудовуватися на окремій траєкторії, і український кризис (як його описують китайці) буде представлений у цьому процесі дуже слабо.
– Чому?
– Тому що і у Трампа, і у Сі Цзіньпіна фактично не так багато важелів, щоб впливати на поведінку Путіна. Крім того, у Сі Цзіньпіна не дуже налагоджений контакт і з українською стороною. Формально ми постійно говоримо, що підтримуємо на найвищому рівні контакти, однак цей діалог має досить хаотичний, безсистемний характер. Китай намагається дистанціюватися від України, тому взаєморозуміння між нами немає. Зате є достатнє взаєморозуміння між Росією та Китаєм. І я не можу сказати, що у Китаю є вирішальні важелі впливу на РФ.
Так, у значній мірі Росія залежить від Китаю, але Китай ніколи не використовував ці інструменти, щоб підштовхнути Росію радикальним чином змінити свою позицію. Більше того, РФ і Китай описують свої відносини як стратегічну координацію. Це означає, що з чутливих питань для будь-якої зі сторін інша сторона буде йти на поступки. Отже, якщо для Путіна важливо досягти значного результату у війні з Україною, то Сі Цзіньпін буде його підстраховувати, а не тиснути.
– Давайте окреслимо роль Китаю в сучасному світі. Чи дійсно країна настільки швидко набула економічної та політичної сили, що зараз це стає вагомим фактором для зміни існуючого світового порядку?
– Китай є другою в світі економікою за потужністю та можливостями. Номінально Китай ще не наздогнав США (китайська економіка становить приблизно 60-70% від американської). Проте розмір економіки не означає одночасно її ефективності. Американська економіка з точки зору ВВП на душу населення значно перевищує китайську. Приблизно в 5-6 разів цей показник у США вищий, ніж у Китаї. Тобто розрив великий, і Китаю є в якому напрямку розвиватися.
Тепер про вплив Китаю. У США розглядають Китай як конкурента та загрозу для себе. Враховуючи, що світові медіа, так чи інакше, прив'язані до США як до глобального лідера, ми в Україні також потрапляємо під цей наратив і дивимося на Китай дуже часто американськими очима. Водночас сам Китай хотів би, щоб до нього ставилися інакше.
– І як саме?
– Він хотів би, щоб його розглядали як альтернативу США. Хоча на альтернативності Китай не акцентує. Він акцентує увагу на тому, що пропонує інший шлях, інші можливості, пов'язані зі специфічною філософією розвитку світопорядку. Китайськими словами це описується як побудова спільноти єдиної долі людства.
– У чому суть цієї альтернативи?
– Це такий специфічний китайський підхід, у рамках якого сама ідея до кінця залишається неясною. Це умисна політика, спрямована на те, щоб кожна країна, яка бажає зв'язати себе з Китаєм і зміцнювати з ним відносини, могла знайти своє місце, своє присутність і свій формат.
– Уже зараз економічної потужності Китаю достатньо, щоб метити в альтернативні США лідери?
– У рамках домінуючого американського дискурсу ми дивимося на Китай як на країну, що стоїть на порозі економічної кризи або навіть колапсу. Дійсно, китайські влади в останній час не можуть продемонструвати ефективне відновлення економіки та стабільний ріст. Тим не менш, у Китаю, як у більш централізованої країни, ніж США, є більш широкі можливості для перерозподілу ресурсів всередині своєї економіки. Китай, на відміну від західних країн, має великий потенціал для коригування своєї економіки та зберігає більш сильний контроль над своєю економічною системою. Тому навіть якщо економічні показники в Китаї погіршуються (динаміка ВВП, рівень безробіття серед молоді, рівень заборгованості приватного та державного секторів), у Китаю є достатньо інструментів, щоб зберігати загальний контроль над ситуацією. Тому Китай і демонструє здатність виправляти власні економічні провали. І я б не поспішав робити висновок про те, що пройде певний час, і Китай зазнає економічного колапсу.
– Що потрібно Китаю, щоб повноцінно претендувати на альтернативний полюс світу? Наприклад, війна на Тайвані?
– Війна на Тайвані зумовлена не стільки бажанням Китаю продемонструвати свій потенціал, скільки прагненням досягти внутрішніх, проголошених всередині країни цілей. Ці цілі зводяться до того, щоб відновити повне єдність і контроль над територіями, втраченими за століття так званого колоніального приниження, яке почалося з середини XIX століття і тривало близько 100 років. У рамках доктрини Комуністичної партії Китаю вважається, що саме КПК – це та сила, яка змогла відродити Китай, об'єднати його. І Тайвань по суті залишається єдиною територією Китаю, яка з причин зовнішньої підтримки не була інтегрована назад у Китай. Тому Тайвань для Китаю –