НАТО — 75. Далі обов’язково буде
Зрештою, навіщо найбільшому уламкові покійного СРСР боятися військового альянсу, лідери якого, як мантру, повторюють, що головне у стосунках із цим уламком — не допустити ескалації, і самі ж собі придумують якісь «червоні лінії»?
І чи можуть почуватися впевнено члени НАТО, яким не пощастило бути сусідами цього скаженого уламка? Адже вони чули з уст лідера вільного світу (колишнього і, можливо, наступного), що в разі чого ніхто їх не захищатиме. І байдуже на союзницькі стосунки та зобов’язання.
Причин, чому об’єднання найбільш розвинених держав світу дійшло до цього, чимало. Головна з них — уже згадана відсутність серйозного суперника/ворога. Бо не може потуга, яка оперує 143 субмаринами, 16 авіаносцями й 6 тисячами одиниць ударної авіації сприймати як загрозу сомалійських піратів чи талібів.
Тому більшість держав НАТО послідовно скорочували збройні сили й оборонний комплекс і втрачали здатність до самостійної оборони в разі серйозного конфлікту.
Станом на 2024-й з 32 членів Альянсу лише 18 витрачають на оборону 2 % ВВП — про такий показник союзники домовилися у 2014-му, коли почалася російська агресія проти України. Тоді лише три держави НАТО — США, Туреччина і Греція — витрачали понад 2 %.
Простий приклад: станом на 31 грудня 2023 року Німеччина, третя економіка світу, мала тридцяту за чисельністю армію — 181 500 осіб (сукупно військовий і цивільний персонал). На кінець 2022-го — 183 050 осіб. Тобто скорочення тривало, навіть коли на континенті почалася наймасштабніша з часів Другої світової війна.
Чи здатна Європа захистити себе від Росії?
Для порівняння: чисельність американського контингенту в Європі становить приблизно 100 тисяч осіб, з 2022-го її збільшили на 20 тисяч.
За словами командувача сухопутних сил Бундесверу генерала Альфонса Майса, німецька армія планує у 2025-му сформувати повністю боєздатну дивізію чисельністю 20 тисяч осіб, у 2027-му — ще одну. Зараз жодної боєздатної дивізії Бундесвер не має. При цьому щоб сформувати першу дивізію, німцям доведеться використати бригаду з Нідерландів. «Цього буде достатньо, щоб мати найкраще оснащену дивізію з усіх європейських партнерів НАТО у 2025 році», — заявляв генерал у 2023-му.
Ну і вишенька на тортик. Точніше кілька вишеньок.
За оцінками німецьких офіційних осіб і медіа, у боєздатному стані лише третина озброєння Бундесверу. Скажімо, танків за списком триста, реально в строю — сто. Рік тому видання Der Spiegel повідомляло: Бундесвер не в змозі виконати свої зобов’язання перед оперативно-тактичними силами НАТО надвисокого рівня готовності (VJTF), а йдеться лишень про виділення VJTF одного (!) танкового батальйону. Знову ж таки порівняймо: у ЗСУ на початок 2022-го за списком була майже тисяча танків.
Флот Британії, який століттями панував на морях, нині стикається з катастрофічними наслідками хронічного недофінансування. Уже в 2024-му королівські військово-морські сили через брак персоналу змушені будуть вивести з експлуатації два фрегати, один з яких у 2022 пройшов капітальну реконструкцію. А гордість і головна ударна сила флоту, авіаносці, регулярно виходять з ладу, не спроможні навіть брати участь у навчаннях. Комітет з питань оборони Палати громад змушений був констатувати: значна частина військово-морського озброєння є непрацездатною, що підриває оборонний потенціал Королівства.
Тому можна як завгодно ставитися до Дональда Трампа, однак його погрози на адресу європейських союзників по НАТО, яких він обіцяє залишити на поталу росіянам, мають підстави: європейці свідомо знищували свої збройні сили та оборонну промисловість, покладаючись у питаннях глобальної безпеки виключно на американців.
Європейські лідери публічно декларують: проблему розуміють і готові такий стан справ змінювати. І уже змінюють. Можливо, не з бажаною для нас швидкість, та все ж.
Ще одна системна проблема Альянсу – складність з ухваленням стратегічних рішень. Для яких, згідно з правилами НАТО, потрібен консенсус. Але коли за столом сидять панове Орбан та Ердоган, то навіть очевидні рішення на кшталт згоди на приєднання Швеції до НАТО проходять з півторарічним скрипом. І байдуже, що в Альянс проситься дружня держава з потужним оборонним комплексом і серйозними військовими спроможностями.
Що буде, коли/якщо до табору вельмишановних Орбана-Фіцо-Ердогана приєднається президент США, навіть уявляти не хочеться.
Чи означає все написане, що Україні не потрібне членство в НАТО?
Ні, потрібне і то неодмінно. Хоча б тому, що альтернативи просто немає і вона не з’явиться у найближчому майбутньому. Представники української влади можуть скільки завгодно фантазувати про створення якоїсь нової системи колективної безпеки, однак членство в Альянсі – єдиний спосіб гарантувати збереження Української держави у довгостроковій перспективі. Альтернатива членства – нидіння в статусі «буферної зони» між НАТО і Росією та пріоритетної цілі для агресії Москви.
Так, НАТО нині, м’яко кажучи, далеке від своєї ідеальної форми, проте навіть в актуальному стані блок:
- має безумовну мілітарну перевагу над будь-якою альтернативною силою чи коаліцією сил, які є чи можуть скластися у нашому світі. І зберігатиме таку перевагу ще довго;
- має таку ж безумовну технологічну перевагу над усіма актуальними та потенційними суперниками. Ми чудово це бачимо це полях нашої війни, де навіть обмежене застосування засобів, переданих членами Альянсу, забезпечує відчутну перевагу. А нам же дають далеко не все і часто в незначній кількості. При цьому НАТО в сенсі технологій самодостатнє, на відміну від Росії чи Китаю;
- 31% світового ВВП. Економічна міць – теж очевидна перевага Альянсу.
Ентузіасти додали б до цього переліку ще й «цінності Альянсу», однак згадуємо про Угорщину з Туреччиною і цей пункт поки пропускаємо.
Втім, решти аргументів більш ніж достатньо. Тому в 75 річницю НАТО хочеться побажати партнерам якомога швидше оздоровлювати блок, а нам самим – стати повноцінним учасником святкування наступного «круглого» ювілею – на вісімдесяту річницю.
