ПРОРИВ ПІД ОЧЕРЕТИНИМ. ПРОБЛЕМИ НА ФРОНТІ

Тривалий час не було стримів. Хочу вибачитись: я не був в ефірі з певних причин. Я на запрошення Міністерства оборони Франції був з візитом у цій країні. Брав участь у значній кількості заходів, які були спрямовані на підвищенні обізнаності французького керівництва щодо обстановки в Україні, перебігу бойових дій і для згуртованості французького суспільства, щоб підготувати Францію до збільшення військової підготовки Україні і можливого залучення французьких збройних сил у війну в Європі.

Я був в одному з військових таборів, де мені першому з українських журналістів довірили зйомки навчань значної групи українських піхотинців. Найближчим часом на каналі ми покажемо сюжет про ці події. Я поспілкувався зі значною кількістю французьких військових. Приємно, що серед них були і підписники каналу Бутусов+, які показували мені наш застосунок у своїх телефонах. Для нас це велика честь.

Франція зараз поступово стає політичним локомотивом організації військової допомоги у Європейському Союзі. Було важливо побачити на власні очі, що це все не показуха і не декорація. Але це тема окремого ефіру. Тому що зараз основне питання, яке турбує усіх нас, це критична обстановка на фронті і те, що ця криза загострюється. Також одразу скажу- на мені майка, яку подарували побратими, друзі з 13 бригади Національної гвардії "Хартія". Це новостворена бригада, знов сформована і це якраз дуже гарний приклад, як якісне управління може зробити боєздатною бригаду, яка створена з нуля. Це дуже якісне і боєздатне українське з’єднання.

КРИЗА НА ФРОНТІ

Щодо обстановки на фронті. Вона, безумовно, дуже гостра. Про те, що на фронті криза, говорить навіть заява головнокомандувача Збройних сил Олександра Сирського. Де ж розвивається криза? Це прорив, на жаль, нашої оборони, який стався в районі села Очеретине. Тут ми бачимо обстановку на 796 день повномасштабного російського вторгнення. Бачимо ситуацію, як вона розвивається. Отже, тут, на карті, яку підготував наш картограф шановний Андрій Карбівничий, дуже добре видно зміни в обстановці. Швидкі зміни, які відбулись останнім часом.

ОЧЕРЕТИНЕ. КАРТИ БОЙОВИХ ДІЙ.

Жовтий колір і червоний пунктир. Село Красногорівка – це червоний пунктир навколо нього, це та територія, яка була захоплена росіянами станом на 10 жовтня 2023 року. Саме в цей день розпочався повномасштабний масований штурм російських військ у всього Авдіївського напрямку, який призвів до захоплення Авдіївки у лютому 24 року. Ворог захопив Авдіївку. Але ворог не міг далі просунутись. З лютого по квітень. До 11 квітня. Наші війська вели жорстокі бої на всьому периметрі навколо Авдіївки. Напрямком основних зусиль, основного наступу ворога були села Степове і Бердичі. Особливо село Бердичі. Зі Степового нам довелось відійти, оскільки противник контролює панівні висоти, контролює Авдіївські коксохімзавод. Звичайно, там обороняти в таких умовах, в цій низині Степове вже не вигідно. Але за Бердичі наші війська бились дуже майстерно. Билась насамперед 47 механізована бригада, яка просто показала вражаючу боєздатність, бойову ефективність, теж новосформоване наше з’єднання. Треба зазначити, що командир, який прийшов тільки в січні, комбриг Рюмшин дійсно повернув, зробив бригаду високобоєздатною, побудував ефективну оборону, тактику оборони, яка бригаді навіть після зміни комбрига дозволяла продовжувати ефективний спротив і тримати Бердичі. Всі атаки росіян, всі штурми відбивались. Так само були відбиті всі штурми, тут не видно, але там південніше село Орлівка – наша війська, 3 штурмова бригада, 68 єгерська бригада відбили всі атаки в районі Орлівки. Ворогу вдалося захопити більшу частину села, але розвинути наступ вони не змогли. І так само наші десантники, 25 штурмова бригада потужно міцно тримала, не давала ворогу після захоплення села Тоненьке південніше Авдіївки також просуватись.

Тобто ситуація була дуже важка. Вона була дуже критична. Але наші війська зберігали лінію оборони, не дозволяли ворогу прориватися, і- що принципово важливо в сучасній війні – наші війська завдавали втрат штурмуючим росіянам в рази більші. Вони не могли просунутись. Їх, як у тирі, в районі Степове-Бердичі зі Степового в Бердичі іде так звана дорога смерті, де 47 бригада просто перебила сотні – сотні російських окупантів. Є про це відео в інтернеті багато. Вони тримали лінію оборони. Але ситуація просто критично змінилась 11 квітня.11 квітня, як ми бачимо відмітки на карті, яку дуже добре зробив Андрій Карбівничий. 11 квітня ворог почав атаки одразу на двох напрямках: на село Новокалинове і на село Новобахмутівка через садівниче товариство Зоря на Очеретине і на Новобахмутівку. Чому ворог це почав? Саме на той момент почалась ротація наших військ в цьому районі. Одну бригаду замінила інша та деякі придані підрозділи. Я зараз не буду казати про всі достеменно відомі фактори. Я хочу сказати, що наступ росіян почався, як тільки вони помітили зміну тієї бригади, яка в тому районі тримала тривалий час, яка налагодила розвідку, управління, організацію бою. Так, зазнала значних втрат в цих боях. Ворог зазнав їх в разі більші. Але. Наші війська контролювали обстановку. Було важко. Дуже важко. Критично важко. Але ніяких проривів не допускали і били ворога. Що ж сталося 11 квітня? Зайшла інша бригада. Зараз навмисно не буду називати номер, щоб не відволікати увагу. Я хочу зараз сказати про обстановку загалом на фронті. А те, що сталося з цією бригадою, це предмет окремої розмови.

Так от. Змінили бригаду і що сталось? На жаль, буквально за 3 дні ситуація перетворилась просто на некеровану в цьому районі. Вже 14 квітня противнику вдалось вибити значну ділянку. Що вони зробили? Ми тут бачимо: росіяни пішли дуже просто і примітивно. Вони пішли просто вздовж залізничної колії. Чи було це несподівано? Абсолютно не було несподівано. Давно вони так робили. По цьому напрямку йшли атаки буквально кілька місяців. Ще йшли за Авдіївку бої, вони вже атакували на Очеретине. Бої в цьому напрямку ідуть… я вам точно можу сказати, десь щонайменше 5 місяців. Як мінімум. Напружені. Ворог намагається пройти на Очеретине. Їх б’ють, вони там знову, знову. Їх там кладуть, вони ідуть. Але раптом сталася криза і ворог прорвався. 14 квітня вони вже вибили передову лінію наших позицій. 18 квітня фактично повністю взяли ділянку вздовж залізниці. Це садівниче товариство Зоря. 25 квітня ворог захопив Очеретине. Значну частину. Не все село, треба відмітити, але значну частину Очеретиного. Також ворог прорвався на Новобахмутівку і на Соловйове. Як ми бачимо тут за стрілками, ці стрілки напрямку – це північніше ділянки, яку обороняє наша героїчна 47 механізована бригада. Після того, як у 47 механізованої бригади, фактично, прорвався противник у фланг, бригада була змушена відійти з села Бердичі. Це просто стало тактично невигідно тримати ці позиції. Це значно погіршило нашу оборону в цьому районі. І створило для ворога дуже сприятливі умови наступу. І вони продовжують наступ вздовж залізничної колії.

Друга клешня російського наступу – Новокалинове. Ворогу вдалося зайти в Новокалинове, ворогу вдалося зайти в наступне селище Керамік. Все це сталося одночасно. Я не можу не сказати, що та бригада, яку поставили на цей напрямок – я би не хотів сказати, що бійці цієї бригади – погані солдати. В цій бригаді солдати такі, як в цілому в усіх Збройних силах: звичайні люди, звичайні мобілізовані, звичайні добровольці. Але так сталось, що з цією бригадою я перетинався ще на початку війни. Цій бригаді не дали часу на підготовку і організацію.

ЧОМУ ПРОРВАЛИ ОБОРОНУ ПІД ОЧЕРЕТИНИМ?

Була критична обстановка і у березні 22 року значна частина бригад корпусу резерву – це таке формування військове наших Сухопутних військ – ця бригада була сформована у березні з нуля і без усякого часу на підготовку її назвали механізованою і направили на фронт. Таких бригад у нас було кілька у корпусі резерву. Вони вважаються нібито резервними. Але насправді це звичайне добровольче мобілізоване формування. Бригади не встигли отримати належної бойової підготовки і організації. Не було часу. Одна з таких бригад потрапила в Сєверодонецьк. Всі командири, всі військові, які були в цьому районі, навіть я як журналіст за узгодженням з нашим військовим командуванням в тому районі звертався до військового керівництва ЗСУ, я казав, що бригада, яка не має боєздатності, яка слабоорганізована – вона з хороших людей, але вони не встигли підготуватись і організуватись там були проблеми з командним складом, не було злагодженості. Не було підгтовки індивідуальної, групової. Це не біда цих солдатів. Вони героїчно в таких умовах намагались виконувати накази. Але звичайно, вони не могли зробити те, до чого не були готові, оскільки вони не були керовані належним чином. Я попереджав, не тільки я – інші військові командири, у тому числі рапортами повідомляли – ця бригада не може втримати той великий фронт, який нарізали. Дива не сталось, на жаль. Ворог пішов у наступ і бригада не змогла втримати позиції не через людей – люди намагались героїчно зупинити розвиток обстановки. Але війна – це технології. Якщо немає ефективної організації управління, взаємодії, яка відпрацьовується на полігоні – не буде дива. Ніякий героїзм не може підмінити організацію і порядок. Ми всі це знаємо.

Так і сталося. На жаль, Сєверодонецьк був втрачений. Бригаду відвели в Лисичанськ. Вона не змогла там також виконувати багато завдань, які їй нарізали. Її відвели нібито на відновлення. Змінили командування кілька разів. Але я не знаю, про що там думало командування Сухопутних військ, як воно оцінює бойову підготовку- на жаль підвищити боєздатність не вдалось. В такому стані бригаду, в якій багато героїчних людей, які героїчні бились за ці позиції, вона мала значні втрати, тому що люди тримались за українську землю, кожну свою позицію до кінця. Значна кількість людей. Але вони не встигли, не змогли зробити те, на що об’єктивно у них нема можливості. Вони не підготовлені до цього. Не організовані для цього. Це питання не до солдатів, не до молодших командирів. А до тих керівників Збройних сил, які виставляли оцінку за бойову підготовку, які відповідають за бойову підготовку, які сказали, що бригада може виконувати ті завдання які їй нарізали. І от попри досвід Сєверодонецька, який, як ми бачимо, ніхто не вивчає, нікому це не цікаво, — знов ті самі граблі. Знов ми бачимо: героїчні люди, самоорганізація, намагаються зробити що можливо, але як тільки ворог побачив слабку організацію, слабке управління, як тільки ворог побачив (це теж одна з помилок командування) проблеми у введенні бригади у бій, їй не дали часу нормально зайти на позицію. Бригаді не дали часу нормально розгорнутися, підготуватися. Вона заходила уже в останній момент. І, на жаль, після героїчних боїв їй довелося віддати велику кількість позицій. Фронт в результаті противник прорвав. І ворог дуже шаблонно лобовою тактикою пройшов і захопив кілька населених пунктів. Чому їм треба населені пункти? Тому що російській піхоті треба десь ховатись від нашої артилерії і дронів. Тому вони ідуть не там, де вигідно – по пустих місцях. Вони ідуть там, де є підвали. Вони шукають укриття, інакше їх всіх переб’ють. Це настільки очевидно, це настільки знають всі в цьому районі на фронті. Тим не менше, це сталося. Хочу сказати, чи були там нариті укріплення? Там були траншеї, дійсно нариті опорні пункти. Були нариті траншеї, окопи. Але вони були не укріплені, не перекриті належною кількістю накатів деревини. Там не було бетонних укриттів. Там не було місць, де можна вздовж цієї ж залізниці укривати людей від артилерії, від дронів. А сидіти у відкритих окопах траншеях – вибачайте, це не фортифікація, це профанація у сучасній віні. Зараз зверху дрони, артилерія, міномети накидають так, що можна знищити будь-яку позицію в найкоротші терміни. Так тримати позиції не можна. Знову ми підходимо до того, що на напрямку основних зусиль ворога не підготовлена навіть польова фортифікація, яка б утримувала основні засоби ураження противника, могла захистити піхоту. І що відбулось?

Не стало людей. Загинуло чимало героїчних людей-піхотинців і ворогу з великими втратами – знов вони втрачають більше, ніж ми від вогню нашої артилерії, наших дронів. Але вони просуваються. А раніше їм це не вдавалось. І це проблема, друзі, зараз, на третьому році війни – не солдат. Не молодших командирів. Це проблеми вищого військового керівництва, яке не робить висновків, не хоче робити висновки і як при минулому головкомі у нас були помилки. Я не хочу казати, що там було все ідеально. Ні. Такі самі помилки були. І Сєверодонецьк це було при минулому головнокомандувачі ЗСУ. Але тут ті самі граблі. Не робляться висновки. Чому? Чому, наприклад, при обороні Бахмуту був знятий командир 93 бригади полковник Шевчук? Навіщо його було знімати? Це ж помилкове рішення, яке погіршувало керованість військ і управління в тому районі у 22 році.

НАВІЩО ЗМІНЮВАТИ ЕФЕКТИВНЕ КОМАНДУВАННЯ?

Навіщо повторювати це в 24 –му коли на напрямку теж взяли і зняли абсолютно адекватного комбрига Рюмшина з 47 бригади. Я не хочу казати, що поставили зовсім погану людину. Ні. Це теж вмотивована людина. Але що у нас? Мало проблемних бригад, де треба змінювати командування? Навіщо змінювати в ефективно працюючій бригаді командування? В чому логіка? Чому ніхто не вчиться? Прості питання. Я вам хочу сказати, що я зараз ставлю ті питання, які обговорюють в армії. Це не те що у мене якийсь ексклюзив. Це речі, які очевидні для дуже багатьох людей на фронті. І коли оці граблі повторюються – це, на жаль, критично.

Хочу сказати, що ворог не йде швидко. Наші війська завдають росіянам дуже великих втраи. І те, що зараз робиться на фронті – це, щоб ви розуміли, там російська пропаганда звичайно говорить про великі перемоги, вони там радіють, що кілька повністю знищених селищ їм вдалось захопити. Це так. Вони захопили їх. Але ціна. Тобто російські штурмові підрозділи – по суті це одноразові люди. Дрони і артилерія їх виносять. І ми очікуємо, коли наші союзники направлять нам, все ж таки дійдуть ті боєприпаси, про які нам говорять наші американські і європейські союзники, тоді можна буде рівняти противника ще в рази більше. Зараз у нас ефективно працюють дрони. Дуже ефективно. Це дає нам значну перевагу в деяких боях. Але без артилерії, без мінометів, звичайно важко зупиняти ворога. Ми розуміємо. Тому і стався такий прорив.

Він не є катастрофою для фронту. Тобто ворог наступає в цих місцях піхотою. Там ніяких бронеколон. Там просто люди з автоматами і кулеметами ідуть. Їх наші війська б’ють з усіх боків усіма видами зброї. Ворог намагається виявляти наші позиції, теж навалювати артилерією, авіацією. Але ми бачимо противника добре, і кожен крок Росія оплачує великою кількістю трупів. Ми вибиваємо їхні резерви оперативні, тактичні резерви. Все, що ворог створює, вони все кидають у наступ, їхні втрати великі.

ПОКРОВСЬК

Але внаслідок цього падіння фронту в районі Очеретиного і Новокалинового, на жаль, ворогу вдалось значно покращити своє тактичне становище. І це серйозна загроза фронту в районі Покровська. Це вже Покровський напрямок. Фортеця Покровськ перед нами. Хочу сказати, якщо негайно в районі… я знаю, зараз почались фортифікаційні роботи. Але якщо не буде робитись фортифікація з урахуванням досвіду Очеретиного, тобто якщо не буде фортифікація з перекриттям в горизонтальній площині, тобто перекриття, дах, щоб там було укриття горизонтальне, яке перекриває верхню проєкцію. Якщо там не буде повністю перекритих деревиною траншей, якщо там не буде бетонних сховищ, такі позиції в сучасній війні, навіть з маскувальною сіткою зверху довго не протягнуть і не укриють піхоту. Бої показують, зараз основа тактики сучасної війни – це максимальне збереження життя і боєздатності своєї піхоти і знищення боєздатності, фізичне знищення піхоти противника. Не територія. Але їх треба знищувати там, зупиняти там, де умови для знищення найвигідніші. І умови для збереження наших життів також найвигідніші. Це треба робити. Для цього покращити фортифікаційні роботи. Для цього треба оцінювати їхню якість. Це мають робити військові, яким на цих позиціях воювати. Я не знаю, яка там звітність. Але, на жаль, через відсутність надійних укріплень, піхота просто не встигає там закріпитись. Тому що противник також світить дронами і завдає ударів. Тому криза в районі Очеретиного – насамперед це криза на оперативному рівні. Я передусім сподіваюсь, що головнокомандувач Олександр Сирський подивиться на те, як організовує бойові дії командувач ОСУВ Хортиця генерал Содель. Чи зробив генерал Содель якісь висновки з попереднього свого управління оперативо-тактичного угрупованнями, які у нього були. Чи відповідають його методи управління ОСУ сучасній війні. Чи планується правильне застосування адекватно обстановці і часу введення в бій бригад, особливо слабо організованих бригад. Чи планується це? Чи відповідає умовам введення в бій, застосування реальній обстановці чи це просто хтось там малює кроки на карті, а потім 50 разів кричить: чому ви не вийшли в той термін? Хотілося б, щоб Олександр Сирський провів розбір ситуації по Очеретиному, але щоб цей розбір стосувався не тільки командирів ВОПів, а щоб він починався передусім з ОСУ, яке там роздавало накази на введення в терміни, в полоси, визначало ці полоси, терміни виходу туди-сюди, закріплення.

Оце треба перевіряти. З цього починати. Бо відповідальність з генералів має починатись, а не з солдатів, як у нас чомусь прийнято досі. Тому я сподіваюсь, що Олександр Сирський зробить висновки від застосування тієї бригади, як її ввели на Очеретине, як замість цієї бригади, яка зазнала втрат і яку відвели вже, поставили іншу. Як зараз тримає і хто тримає цю залізничну колію під Очеретиним. Тоді можна робити висновки, щоб таке не повторювати. Бо фронт не прорвали танкові колони. Він просто впав через певні управлінські проблеми і натовпи піхоти противника з величезними втратами, оці лемінги поперли, на жаль їх не вдалось зупинити. Хоча всі знали, де.

Отже, друзі. Ситуація достатньо неприємна, але яка потребує рішень.

Подивимось ще раз остаточно обстановку під Очеретиним.

ТЕМПИ ПРОСУВАННЯ ВІЙСЬК РФ

Хочу сказати, темпи просування оцієї російської піхоти дуже повільні. Ми бачимо, що просуваються вони дуже вузькими клинами. Якби у нас в цьому районі були оперативно-тактичні резерви, то всі ці клини можна було б зрізати. Ворога можна було б перебити, відновити становище, тому що оце особливо, це невигідна нам конфігурація. З важкими боями 47 бригада героїчно тримала Бердичі. Там вигідні для нас тактичні умови. Тепер ми змушені були відійти через цей провалений фланг. На жаль, ми бачимо, що відновити становище у нас поки сил не вистачає. Тому ця ситуація – мають дивитись наші союзники, що дива не буде. Ми не можемо замість снарядів воювати просто людьми. Бо у нас немає такої кількості командних кадрів, такої кількості сержантів, офіцерів, солдат, щоб просто постійно відновлювати ці бригади, які виходять на нуль.

Отже, друзі, попри російську пропаганду, ми бачимо насправді просування іде у ворога дуже-дуже повільно. Вони проходять кожен кілометр за тиждень. Бо кожна посадка з боєм. Жодна наша бригада там без бою не відходить. Там, де гірше управління, гірша боєздатність, слабша — там, на жаль, відходи, там витрачаються люди. Але говорити про те, що тут все пропало, абсолютно нема ніяких підстав. Ми бачимо по темпах просування, що ворогу дуже важко дається кожен крок. Дуже важкою ціною.

Давайте подивимось іншу ситуацію на фронті.

Ми висвітили тут. Тут наші війська в цьому районі… Ще раз повернімось.

Я хочу сказати ще один раз, що наші війська тут роблять все можливе, щоб стабілізувати ці прориви, щоб закрити їх. Тому ця ситуація не є неконтрольованою. Ворог кинув сюди великі сили. Але і наші резерви вже підійшли і тут падіння фронту не буде. Просто якщо вони будуть продовжувати в таких умовах так лізти, якщо не будуть зроблені висновки, то ворог піде далі. Покровськ вже близько. Селидове вже близько. Про це треба думати і пам’ятати.

КРАСНОГОРІВКА. МАПА БОЙОВИХ ДІЙ. ВАЖКІ БОЇ.

Це Красногорівка. Місто Красногорівка. Щоб ви не плутали, північніше Авдіївки, поруч з Авдіївкою на північ є село Красногорівка. А це – місто Красногорівка. Великий населений пункт, південніше Авдіївки, значно південніше. Біля Донецька-Мар’їнки. За це місто Красногорівка теж ідуть дуже важкі бої. Саме тут росіяни застосовують оці свої цар-танки з цар-РЕБом, оці бронесараї, жерстяні сараї – танки, які вони жерстяними листами обшивають, РЕБом обвішують і намагаються завести піхоту під прикриттям таких систем. Ворог просувається, масованих ударів завдає. Бої ідуть прямо у самому місті Красногорівка. Дуже важкі бої. Ситуація там дуже складна. Там б’ються воїни 59 мотопіхотної бригади і приданих частин. Ситуація дуже важка і я оголосив збір на дрони. Ми вже зібрали з вами значну кількість коштів – відносно значну. Ми купимо на ці кошти 5 дронів Мавік-3Т з тепловізором, те, що треба передусім нашим воїнам, щоб можна було вести ефективну розвідку та робити скиди вночі. Такий запит від 59 бригади. Також до всіх звертаюсь, якщо у когось є можливість допомогти 59 мотопіхотній бригаді дронами, повірте, це все зараз кидається в бої за Красногорівку. Там ворог проводить атаки і кидає всі сили вперед. Теж з великими втратами, але вони просуваються. Кожен крок дається ворогу дуже важко. Втрати і у нас. Щоб зберегти життя людей, давайте будемо збирати на техніку.

Це теж дуже важкий напрямок наступу. Ворог, ми розуміємо, хоче захопити місто. Бої зараз ідуть прямо в місті. І захоплення міста Красногорівка для росіян, звичайно, це дуже важлива ціль. Вони ідуть від населеного пункту до населеного пункту, підкреслюю, саме тому, що їм потрібні укриття.

Наступна карта.

ЧАСІВ ЯР. МАПА БОЙОВИХ ДІЙ.

Часів Яр. Тут, друзі, теж дуже важка ситуація. Ворог рветься прямо через Іванівське в Часів Яр, намагається захопити усіма силами це місто. Ідуть дуже важкі бої. В самому місті ідуть бої. На підступах ідуть бої. Звичайно, ми розуміємо, що після Часового Яру ворогу відкривається дорога на Костянтинівку, на Краматорську-Слов’янську агломерацію. В жодному разі його не можна туди пропустити. Наші воїни роблять все можливе, щоб зупинити противника. Велику кількість тут росіяни застосовують, дуже велику. І також масовані атаки піхотою, масовані удари авіації і артилерії. Часів Яр – це ще одне місто, друге місто, в якому прямо зараз ведуться запеклі бої, які дуже важливі для ворога.

Далі, наступне.

В цьому районі ми вже були, ми його показували. Бердичі, Семенівка, Орлівка. Тут досі продовжуються бої. Основний напрям зусиль ворога іде північніше.

Лиман- Кремінна.

ТЕРНИ. МАПА БОЙОВИХ ДІЙ.

В цьому районі також ворог намагається захопити селище Терни. Тут дуже запеклі бої ідуть за Терни і зараз знову масовані атаки російських військ з метою захоплення Тернів. Це дуже для ворога важлива ціль. Ми розуміємо, зараз дивимось на карту, що захоплення Тернів і Ямполівки означає для ворога вихід на Оскільський рубіж. Дуже вигідний рубіж для розгортання російської оборони і подальшого наступу. Фактично це природна лінія оборона. Те, що наші війська форсували Оскіл і взяли з важкими боями цю лінію у 22 році, – це дуже визначне досягнення, визначна перемога. Ворог хоче звичайно повернути собі контроль за Оскільським рубежем. Це дуже вигідний рубіж в цьому районі, який фактично контролює східну частину Харківської області. І звичайно дозволить захопити вихід на Терни, Ямполівку, дозволить ворогу підійти і зав’язати бої за Куп’янськ і вийти на Торське, північніше. Ми тут його не бачимо. І таким чином зав’язати, створити дуже близьку загрозу Лиману і змусити українські війська відійти із Серебрянського лісу. Тобто тут ідуть дуже важкі бої, ворог кидає величезні сили піхоти. Також має величезні втрати. Але ці бої дуже важко даються і нашим воїнам. Дуже важко. Тут теж у ворога значна перевага у боєприпасах, авіації і артилерії.

Далі.

РОБОТИНЕ. МАПА БОЙОВИХ ДІЙ.

Район Роботине. 786 день повномасштабної війни. Фактично ми бачимо, що ворог практично зрізав вже значну частину Роботинського виступу, за який Україна вела такі важкі бої влітку 23 року. Відверто кажучи, обстановка для нас тут вже вкрай несприятлива, тактично вже повністю невигідна. Але наші воїни просто на героїзмі, на характері тримають цей район, ці позиції. Це просто високий патріотизм, майстерність, відданість, жертовність. Тут дуже важка обстановка. Зараз бої тут важкі продовжуються. Але в принципі основні резерви росіян зараз перекидаються на північ. Сподіваємось, що це все ж таки дозволить якось стабілізувати тут лінію фронту і не утримувати ті райони оборони, які насправді невигідно нам утримувати в таких умовах, в такій обстановці. Тут знову ж таки питання до командних рішень. І чи відповідає тут обстановка основній цілі війни, про яку я казав: збереженню максимальному життя нашої піхоти на максимально вигідних позиціях, які дозволяють максимально знищувати піхоту противника. На мій погляд тут є великі питання. Але я сподіваюсь, що наше командування все ж таки відреагує на ці зміни обстановки і ситуація в районі Роботиного буде максимально оптимізована, оптимальні рішення будуть прийняті для посилення оборони і збереження життя піхоти.

Ми закінчили огляд обстановки на фронті. Варто сказати, що ситуація дуже складна. Чому противник це продовжує робити? В Україні відсутня мобілізація і системне поповнення особового складу на фронті. Ті люди, яких вдалось мобілізувати і ті, хто прийшов сам в 22 і 23 році, не можуть нескінченно вести бої самі. Люди фізично виходять з ладу. Їм потрібне поповнення. Але поповнення не нульові, просто яких десь знайшли, місяць потримали в учбовому центрі і потім привезли на війну. В сучасній війні потрібні тільки якісно підготовлені підрозділи, якісні підготовлені люди індивідуально. Тобто кілька місяців інтенсивної якісної підготовки. І зараз дуже гостро стоїть питання, що все ж таки Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський повинен взяти відповідальність на себе і нарешті організувати мобілізацію, постачання людей в учбові центри, які були б достатньо вмотивовані служити в армію. Їх не треба для цього хапати десь на вулиці. Для цього треба електронний облік. За це вже проголосували депутати. Він має бути у кожного просто у застосунку в смартфоні. І має буде чіткий розрахунок, хто, яких категорій, яких професій люди, з яким фахом, на які посади потрібні армії. Якщо це швидко не зробити то таких, на жаль, у нас криз, як в районі Очеретиного, буде ще більше. Можете не сумніватись, що ворог чітко знає обстановку. Вони про це пишуть, викладають допити наших полонених, знають певну інформацію по радіоперехопленню, по агентурних даних. Тобто вони знають обстановку, що у нас просто фізично не вистачає людей. Там, де має сидіти взвод, сидить відділення, там де відділення – сидять три людини. На жаль, це всюди така ситуація. Хто має в державі відповідати? Закон визначає: Верховний головнокомандувач. Немає іншої посадової особи. Тільки він. І за Конституцією, і за законом. Навіть генерали. Має організувати мобілізацію. Закон ухвалили – ну і де результати по організації роботи? Де електронний облік хоча б? Щоб була впорядкована розсилка повісток саме тим, хто знаходиться на місці. Щоб їх допомогли всіх людей знайти. Щоб держава побачила, а які категорії людей потрібні? Нам треба певні категорії людей, які зараз заброньовані чи ні? Чи нам треба така кількість людей на фронт? Треба робити висновки. Процес неорганізований. Ми бачимо, що Росія заганяє на фронт всіх, кого можна: ув’язнених, безробітних, хто фізично і психічно підходить для служби хоча б мінімально. Всіх беруть і поповнюють війська. Піхоти поповнюють насамперед. Щоб економити життя тих боєздатних військових, які створюють боєздатність російських армії. Всіх беруть, готують і на фронт. У нас так неможливо. У нас зараз фактично зберігається добровільне комплектування. Навіть ті, кого хапають на вулиці і в автобусі, їх небагато, на жаль, це недостатньо для поповнення армії, навіть найменшої частини. Навіть ці люди ідуть на фронт тільки тому, що у них є сумління, обов’язок. Вони насправді, в нашій системі, де нема ніякого примусу, механізму відповідальності людину просто так змусити, якщо вона категорично не хоче, нема чим. Нема факторів. Нема інструментів. У нас досі, хочу нагадати, нема військової юстиції. В усіх країнах НАТО є військова поліція, військові суди, військова прокуратура, військове слідство. У всіх країнах НАТО є. А Україна, яка більше всіх в Європі каже, що ми до НАТО прагнемо, — нема. Не робить нічого. Закон про військову поліцію лежить в Верховній Раді без руху з 18 лютого 2022 року. Вже понад 2 роки. Депутати не поспішають. У них все добре в залі. Їм не треба порядок на фронті і в армії – абсолютно не потрібен. Нецікаво. І Офісу президента теж. Так що, на жаль, у нас велика проблема з мобілізацією і підготовкою людей. Це нерозривні поняття. Нам не потрібні люди, яких армія шукає кого завгодно, щоб послати в штурмовики. Кого завгодно в штурмовики нема сенсу посилати. В сучасній війні непідготовлені люди – це мішені. Потрібні тільки підготовлені і організовані люди. Вони мають бути призвані і отримати тривалий цикл підготовки інтенсивної, щоб бути фізично, психологічно, професійно готовими. Тоді це буде працювати. Таких, на жаль, досі системних рішень у нас нема.

Нещодавно була Рада Нацбезпеки і оборони з приводу, як все ж таки проводити мобілізацію, бо закон ухвалили, а інструментів не вистачає. Хто ж це буде робити? МВС каже: поліція не буде займатись мобілізацією, тому що ми не хочемо псувати собі імідж. Хоча поліція це має робити за законом. Не подобається, не хочете щоб поліція робила – ухваліть інший закон. Дайте права поліції, наприклад, співробітникам ТЦК. Ні – так давайте тоді поліція буде робити. На жаль, отака ситуація у нас безвідповідальна триває. А хто за це розплачується? Розплачуються за це, на жаль, війська на фронті, які розтягнуті в тоненьку-тоненьку жовто-блакитну лінію, яка і тримає фронт, як ми бачимо з вами на картах. Кожен день зараз втримання такими мінімальними силами фронту, це кожен день кожна людина, як виходить на нуль, ця людина –герой. Навіть якщо вона не стріляла в цей день. А просто ховалась від дронів, які 100% за нею полюють, ховалась від артилерії, посилювала, поглиблювала свої позиції, була на зв’язку з командирами. Ці люди – герої в сучасній війні, бо їм все треба робити власноруч. І звичайно люди потрібні тільки підготовлені на фронті. Непідготовлені не треба. Зараз дуже гостро стоїть питання не тільки мобілізації, а і підготовки. І питання, на мій погляд, дуже важливо, щоб і до мобілізації і до підготовки були безпосередньо залучені бойові бригади. Всі бригади мають пункт постійної дислокації, певну область. Вони мають бути там обов’язково прив’язані, мають прямий контакт і мають разом з ТЦК отримати повноваження для проведення мобілізаційних заходів. І так само всі бригади бойові мають право створити учбові підрозділи, такі запасні, які мають якісно організовувати контроль бойової підготовки тих людей, кого їм присилають з учбових центрів. Має бути якість і для цього бригада має сама відповідати за життя людей, яких їй довіряють.

НЕ МОЖНА ПОЛІТИКАНСЬКИМ МЕТОДОМ ВОЮВАТИ

Тепер друзі, якщо наша влада продовжує, як страуси ховатись від мобілізації і підготовки і президент буде говорити тільки під тиском громадськості про ці питання і не ухвалювати практичних рішень, фактично не давати людей армії – будуть кризи. У нас генерали після того, як зняли Залужного, зараз бояться взагалі казати щось про мобілізацію, бо знімуть, як Валерія Федоровича зняли. Тому треба казати, що все добре, все стабільно, що стабілізували. А потім ця стабільність, яку вимагає Офіс президента на словах – бо президент перший каже про стабільність, а потім виявляється, що падає фронт то там, то там. І важко. Людей не вистачає. Управлінських рішень не вистачає. Тому що, на жаль, не можна політиканськими методами керувати війною. Офіс має займатись офісними справами і віддати військовим всю повноту рішень. Фактично. На ділі, а не на словах.

Давайте зараз будемо відповідати на питання.

СНАРЯДНИЙ ГОЛОД?

Основна проблема на фронті – перевага росіян у снарядах. Яке зараз співвідношення, чи буде воно змінене найближчим часом?

Я вважаю, що основна проблема на фронті – це не перевага росіян у снарядах, а передусім наше невміння використати всі наші наявні ресурси і переваги. Наші проблеми основні – це управлінські і організаційні. Це те, що говорять всі піхотинці. Люди хочуть бачити якісне застосування і покращення у застосуванні військ. Оце основна проблема. Одними снарядами російський наступ не зупинити. Зупиняє наступ піхота в окопах. Снаряди безумовно потрібні, але це не чинник номер один. Це чинник номер два. Перший чинник – це якісне застосування військ. Потім – засоби ураження, безумовно. Все це працює в комплексі. Чи буде змінене найближчим часом співвідношення у снарядах? Найближчим часом не буде. Ми можемо за рахунок постачань з Заходу, з Америки передусім, з інших країн, зменшити дисбаланс. Якщо зараз росіяни в 5-6 разів, за словами Олександра Сирського, переважають у снарядах, думаю, що це можна зменшити з допомогою постачань із Заходу до 1:2 буде перевага, але з такою перевагою ми можемо вести війну і бити ворога.

Чи є правдивою думка, що одною з головних причин втрати Очеретиного є місцеві ждуни, які все зливали ворогу? Якщо так, то що потрібно робити з цим блудом?

На жаль, це не є правдивою думкою. У противника основний засіб отримання інформації в районі Очеретиного – це інформація з розвідувальних дронів. Вони все добре проглядають. Очеретине було прямо на лінії фронту і ворог там все бачить краще, без будь-яких ждунів.

За 70 км від Білгородської області росіяни майже добудували аеродром, с. Олексіївка. Чи значить, що тривоги будуть частіші і в росіян більше шансів тепер завдавати ураження?

Ну, я думаю, друзі, що ми не помітимо ці тривоги, тому що росіяни атакують різними засобами – і ракетами, і дронами. Цей аеродром далеко не єдине місце, не єдиний майданчик, з якого іде загроза для України

Щодо обмеження деяких пунктів з прав людини. Що це таке, що відбувається?

Я не зовсім зрозумів "обмеження пунктів прав людини. Не зрозумів питання, вибачаюсь. Напишіть якось більш зрозуміло.

"ПРАВА УХИЛЯНТІВ"

Як ви ставитесь до обмеження консульських послуг для чоловіків за кордоном?

Я вважаю, що це абсолютно хаотичний непродуманий крок влади. Я не для того, знаєте, що хочу захищати права якихось ухилянтів… Просто це абсурдно. Це абсурдний крок. Він абсолютно пустий і неефективний. Кожен громадянин країни має право отримати консульські послуги. Бо кожний громадянин України, який має свідоцтво про народження, має український паспорт, отримав при народженні первинний або після того, як здобув громадянство він є громадянином. Позбавити його громадянства неможливо. І консульські послуги, які пов’язані з отриманням людиною громадянства, також позбавити його неможливо. Людина, яку позбавили консульських послуг через своїх представників подасть до суду і Верховний суд або навіть суд нижчої інстанції визнає це порушення конституційних прав громадянина і відновить його права прямим своїм рішенням. Їх доведеться виконати і надати консульські послуги. Крім роздратування, крім втраченого часу – ніяким заходом примусу або обмеженням прав ухилянтів, або примусом ухилянтів це не буде. Це просто показуха, щоб нічого не робити, але зробити вигляд, що ми щось робимо. Оце наша влада пар випускає. Для чого? Це повна дурниця. Що важливо? Що потрібно робити? Якщо у нас є певні рішення влади і влада хоче забезпечити це рішення, тоді можна вводити обмеження, яке основне, я говорив на ефірі про мобілізацію, потрібен електронний облік усіх військовозобов’язаних, усіх чоловіків з18 до 60. Повністю хто до чого придатний. З’ясувати, де вони. Чи виїжджали законно за кордон. Де їхнє місце перебування. За допомогою всіх електронних сервісів і баз даних це можна зробити. Якщо люди за кордоном, це також можна встановити. І тоді держава визначає потребу, скільки людей треба, який фах, якими обмеженнями яких категорій, хто має насамперед – визначається потреба і цим конкретно людям в електронному вигляді, а не оцими паперовими повістками, які ніхто не бере, як сміття, повідомляються громадяни. Дублюється заклик через засоби масової інформації. Всі військовозобов’язані визначаються як попереджені і потім наступають законні наслідки. Так от, якщо ти отримав припис, неважливо, де ти, з’явитись у військкомат або отримати повістку, або з’явитися у військкомат для оновлення даних і ти не виконав цього, то неважливо, де ти знаходишся, хоч в Антарктиді, ти звернешся по консульські послуги, а тобі скажуть: вибач, а ти не виконуєш права і обов’язки громадянина України. Ми тобі обмежуємо надання консульських послуг, тому що ти – правопорушник. От правопорушникам, визначеним законом, необхідно обмежувати будь-які сервіси держави. Так. Вони порушили закон і вони мають відповідати. А це – один з засобів притягнення до відповідальності. А зараз – припису нема. Зараз людей карають за те, що вони за кордоном. Типу, хочете отримати консульські послуги, повертайтесь в Україну. Це абсурд. Навіть повернення людини в Україну по паспорт чи щось ще, не означає, що людина обов’язково піде у військкомат. Це не значить, що людина отримає повістку. Навіщо ви створюєте людині такі проблеми? Ви ж не знаєте, а він взагалі військовозобов’язаний, він вам потрібний в армії чи ні. Чи ви маєте право його призвати. Навіщо це робиться? Це просто дурниця якась. Якщо чесно, я просто здивований цим рішенням. Я навіть спочатку не міг повірити. Думав, якась російська пропаганда. Коли мені кажуть, що це так відбувається, я думаю, де інтелект у тих людей, які це роблять. Для чого? Для чого? Яка мета? Чому нема відповідальності у державних керівників за результат? За мобілізацію? Чому такий піар роблять, створюють піар пустий, який ні до яких результаті не приводить. Влада має відповідати за результат, а не за створення чергових піарскандалів.

ВУГЛЕДАР. ЗАГРОЗА ОТОЧЕННЯ.

Які перспективи втрати Вугледару з півночі через Авдіївський провал?

На даний момент, звичайно, ворог намагається захопити Вугледар. Основна загроза Вугледару це не з Авдіївки йде, а це прорив після втрати Марї’нки ворог намагається всіма силами пробитись на Новомихайлівку. Там наші воїни, 79 десантна штурмова, 31 механізована, 116 бригада ТРО, інші підрозділи, частини. Там багато хто є. Всіх не будемо перераховувати. Але наші воїни роблять все можливе і неможливе, щоб зупинити російський прорив. Звідти, з Новомихайлівки ворог намагається через район Курахового прорватися і створити загрозу оточення Вугледару. Так, така загроза існує. Але поки що основні зусилля, основні поповнення, ресурси, прориви у ворога пов’язані з ситуацією північніше Авдіївки. Тобто Красногорівка, Часів Яр. Північніше Марї’нки Красногорівка, північніше Авдіївки Очеретине і Часів Яр. І Терни. Зараз такі чотири найжорсткіші найгарячіші ділянки на фронті, де ворог кидає всі резерви зараз. А Новомихайлівку наші воїни тримають героїчно з дуже важкими боями, але тримають. Б’ють ворога там. Там важкі бої. Але поки що завдяки тому, що тримають Новомихайлівку, тримається Вугледар і подальшого розвитку ситуації небезпечного там на цей момент нема.

Чи реально потрапити на fpv, якщо піти добровільно?

Якщо піти добровільно, друзі, то в армії, практично на будь-яку посаду реально потрапити дійсно раджу так зробити, якщо є до цього цікавість. До мене постійно звертаються читачі, глядачі за порадами, в яку бригаду краще піти на яку посаду краще піти. Звичайно, я багатьом з них раджу fpv, fpv-дрони – це одна з найважливіших технологій сучасної війни найефективніших, найрезультативніших. І дійсно, на це абсолютно реально піти. У мене на каналі раджу подивитись нещодавно було відео. Потрапив на війну за оголошенням. Інтерв’ю з одним із воїнів, молодих людей, який прийшов у січні 24 року добровільно на контракт у підрозділ ударних дронів, код 92 92-ї штурмової бригади. Наш воїн, чудова молода людина, 23 роки, прийшов добровільно, отримав… хотів на посаду в розрахунок дронів і він отак через військкомат, через ТЦК був направлений в бригаду на цю посаду, на це навчання. Пройшов навчання. По спеціальності воює, один з членів розрахунку нічних дронів-бомбардувальників дуже ефективно воює, відповідально. Його розрахунок нещодавно знищив цілу колону російської техніки біля села Андріївка з 10 одиниць. Це відео ми показуємо. Показуємо цю людину, яка пішла на війну і вже за місяць брала участь в такому видатному подвигу.

ЄВРОПЕЙСЬКА АРМІЯ У ВІЙНІ ЗА УКРАЇНУ?